Славутський вертеп

У 1854 році в містечку Межиріччя-Корецьке Рівненського повіту (нині Великі Межирічі) з’явився вертеп, що належав уніатському священику, викладачу місцевої школи для дітей-сиріт Якову Ратковському. Через деякий час його відкупив одинадцятирічний О.Августинович, бо школа для дітей-сиріт закривалася. Августинович зі своїм вертепом показував вистави в різних містах, селах, на хуторах, у маєтках поміщиків. До того часу, поки вертеп не розвалився. Далі Августинович переїхав на нове місце проживання в м. Славута того ж повіту. Тут він зробив другий вертеп, який теж із часом (у 1896 році) розвалився. На цей час лялькар вже був головним вертепником Славути. У 1896 році Августинович зробив ще один вертеп за прикладом старого на замовлення Городецького музею Ш.Штейнгеля. Звідси він пізніше потрапив до Історичного музею в Києві. А через рік, у 1897 році, Августинович записав для дослідника В.Мошкова текст музичного супроводу спектаклю і ноти. Августинович першим із лялькарів записав канти свого Славутського вертепу на фонограф.

За мовою і стилем характер цього вертепу суттєво відрізнявся від Куп’янського. Мова Славутського вертепу багата на церковнослав'янські, польські, російські слова і вирази. Це пояснюється просто – жителями Славути були українці, поляки, росіяни, а перший текст і канти О.Августинович перейняв у священика. В Славутському вертепі дія і музика, хоровий спів цілком замінили драматичний текст. Не було чіткого поділу на першу і другу частину. Театр Августиновича був цікавий насамперед тим, що перед глядачами виникала своєрідна пантоміма, що виконувалася ляльками під спів хору. Ляльки пересувалися і складали мізансцени в той час, як хором виконувалися пєснопєнія („кантички”), які відповідали змісту епізодів, що представлялися. В Славутському вертепі дія і музика, хоровий спів цілком замінили драматичний текст. Не було чіткого поділу на першу і другу частину.

Скринька Славутського вертепу, як і Куп’янського, значно простіша за Сокиринський. Вона пофарбована блакитною фарбою, по боках і фронтоні – синій і червоний орнамент, дах чорний, на фронтоні позолочений карниз. Пишна рослинність розтікається по всьому його корпусу, та завершується спіралями, що символізують рух життя. Спереду прикрашена золотою торочкою (бахромою), ліворуч і праворуч спускаються дві китиці із срібної парчі. Рампи сцен прикрашені півколами, обидві завіси піднімаються і опускаються. На кожному поверсі з обох сторін є невеличкі колони, зроблені із картону і клеєні золотим папером. Перед рампою на коротких залізних паличках ставилися чотири невеликі світильники, свічі в них під час вистави запалював Паламар. Тоді сцена мінилася блиском золота і срібла. На даху скриньки прикріплено дві скляні піраміди. Всередині кожної – по невеличкій свічі, на самій піраміді – дерев’яне блакитне коло, на яке прибито позолочений хрест. Двері, із яких лялькар випускав своїх персонажів, прикриті завісами, щоби не було видно його рук.

Славутський вертеп зберігався в Київському історичному музеї в одному із нерозгорнутих через брак місця відділів. Театральний музей звернувся із проханням передати йому цей по суті театральний експонат. Восени 1928 року історичний музей та Укрнаука погодилися на цю передачу. Але пізніше історичний музей змінив своє рішення і передати вертеп театральному відмовився. Замість цього передав до Театрального музею інший матеріал – збірку знімків Хорольського вертепу та його ляльок. Врешті і Славутський вертеп був отриманий Театральним музеєм.

Збереглися сама скриня, трон царя Ірода, ляльки діви Марії та осла. Вертеп вперше експонувався музеєм у 1932 році.

Підпишись на наші оновлення

© Музей | Tmf-Museum | Київ

Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 24, 26

  • Facebook Социальной Иконка
  • Instagram
  • YouTube

+38 044 280 18 34 (замовлення екскурсій)

+38 044 280 51 31 (адміністрація)