Підпишись на наші оновлення

© Музей | Tmf-Museum | Київ

Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 24, 26

  • Facebook Социальной Иконка
  • Instagram
  • YouTube

+38 044 280 18 34 (замовлення екскурсій)

+38 044 280 51 31 (адміністрація)

  На сучасному етапі музей розглядається не лише як інституція, що зберігає історико-культурні цінності, а і як лабораторія, спрямована в майбутнє. Мета цієї лабораторії вирішувати нагальні соціально-культурні проблеми. Профіль музею передбачає активну участь закладу у розв’язанні художніх проблем. Однією із них є з’ясування перспектив розвитку лялькового театру. Крім того, не меншу актуальність має проблема призначення і специфіки театру ляльок. Спробою розв’язати цю проблему є виставка «Лялька на кону». Основна мета виставки полягає у тому, щоб узагальнити наявний досвід експерименту в жанрі лялькового театру, і з’ясувати, яким чином можливий подальший розвиток цього напрямку театрального мистецтва.

  Для того, щоб досягти мети, пропонується вийти за межі, власне, лялькового театру і розглянути культурні передумови його виникнення. Одним із ключових є питання про те, навіщо потрібний «представник» живого актора у театрі. Можна підійти до гіпотези про те, що лялька була потрібна там, де живий актор не міг безпосередньо брати участь у сценічному дійстві.

 

Причиною цьому могли бути релігійні заборони, наприклад, блюзнірством було зображати біблійних персонажів та біблійні сюжети. Крім того, лялька має особливі виражальні засоби, має високий рівень атрактивності. Скажімо, лялька легко могла зображати різноманітні карколомні сценічні елементи (падіння, бійки тощо). Оскільки ляльці було дозволено більше, ніж живому актору, за її допомогою могла промовляти підсвідомість. Тому поведінка ляльки могла бути розгнузданою, надмір агресивною, галасливою – іншими словами, бути неполіткоректною. Ляльковий театр міг утворювати світ, котрий перемагав реальність.  

  Враховуючи цю обставину, на виставці було прийнято рішення відійти від усталеного експозиційного зображення українського вертепу (в скринях- будиночках) і перемістити їх на кін як повноцінних акторів.

  Для того, щоб з’ясувати, куди спрямований вектор розвитку лялькового театру, необхідно розглянути його історію. Особлива увага в цій виставці, природньо, буде прикута до українського лялькового театру. Гіпотетично, розвиток цього театрального жанру йшов шляхом емансипації та експансії.

  Експансія проявлялася у поступовому відході від традицій: трансформації виконавсько-виражального арсеналу, сюжетів, розширення пізнавальної тематики, зростання поля для інтерпретацій. Вже у найпершому вертепі – Сокиринському – було створено середовище для експерименту, коли театральна дія поділялася на сакральну та профанну. У Куп’янському вертепі поле світського театру фізично більше, що говорить про секуляризаційні тенденції. У вирі революційних подій, в ході яких, зрештою, перемогла радянська влада, секуляризаційні процеси посилилися. Таким чином, виникає ґрунт для появи кардинально нового експериментального різновиду лялькового театру – Межигірського вертепу. Крім того, що повністю змінюється репертуарна база – традиційні сюжети заступають революційні, антирелігійні, політичні агітки, скетчі, вистави – саме Межигірський вертеп потрапляє у поле авангардистського експерименту. Створенням ляльок нового типу займаються бойчукісти. Авангардні течії на самому початку радянської влади активно експлуатувалися радянською системою, але, зрештою, мала відбутися
ідеологічна стандартизація, зокрема, і у жанрі лялькового театру. Проіснувавши всього рік (1923 – 1924 рр.), Межигірський вертеп припинив своє існування. Натомість ляльковий театр стандартизується та стаціонаризується. З 1920 – 1930-х рр. виникають лялькові театри, основною метою яких є робота з дітьми, зокрема, їхнє належне ідеологічне виховання.

  Експансія вертепу також зумовлена його специфікою. Від самого початку цей театр мав мандрівну, вуличну природу, пристосовувався до будь-якого оточення. Активна фаза його експансії припала на період авангардних пошуків. Поєднати живий і ляльковий театр намагався Лесь Курбас. З одного боку, це стосувалося гри акторів (як ляльки) та архітектоніки сценічного простору. З іншого, ляльки грали на сцені поруч зі звичайними акторами.

  Вже з кінця 1920-х рр. авангардний експеримент у СРСР поступово почав згортатися поки не був остаточно розгромлений у 1930-х. Ці процеси призвели до консервування дитячого напрямку лялькового театру в СРСР. Проте, зруйнування авангарду не змогло зупинити експансію лялькового театру. Разом зі становленнями кіно, розвивається жанр мультфільму, що, гіпотетично, є втіленням ідеї лялькового театру на плівці. З виникненням телебачення ляльковий театр проникає і туди. Достатньо пригадати дитячі передачі на радянському та американському ТБ («Катрусин кінозал», «Спокійної ночі, малюки», «Вулиця Сезам»), які, зрештою, трансформувалися у передачі для широкого кола глядачів («Мапет-Шоу»). Використання ляльок дозволяло амортизувати їдкість політичної сатири на ТБ. Тому лялька активно використовувалася у політичних передачах (Ляльки), зокрема, в мультиплікаційній формі («Казкова Русь»).

  Вершиною розчинення лялькового театру у житті стало формування кіберпростору. Проявом ідеї ляльки є комп’ютерні ігри та аватари соціальних мереж.

  Автори виставки не ставлять собі за мету остаточно розв’язати проблему призначення та специфіки театру ляльок та перспектив його розвитку. Це всього лише гіпотеза, що виноситься на розгляд широкої публіки.

Куратори проєкту
Руденко Тетяна    
Руденко Сергій     
Кононова Олена   
Художнє рішення
Романченко Адрій

Адреса музею: вул. Лаврська, 9, корп. 26.
Виставка буде відкрита для відвідувачів
з 19 грудня до 22 червня 2019 року
щодня крім вівторка з 10.00 до 17.00.