Актриса Марія Заньковецька

Дебют на професійній сцені

Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зі всіма своїми, поступила на професійну сцену.

Марія Заньковецька

Свій сценічний псевдонім актриса обрала за назвою рідного села – Заньки.

27 жовтня 1882 року у Єлисаветграді на сцені драматичного театру відбувся акторський дебют Марії Заньковецької. Афіші міста сповіщали публіку про постановку першої вистави з репертуару української трупи М.Кропивницького – «Наталка Полтавка». Головну роль у п’єсі І.Котляревського виконувала початкуюча актриса.

Я хвилювалась у першій дії. Не чула свого голосу, коли співала пісню «Віють вітри». За кулісами я від хвилювання впала і пам’ятаю, як всі забігали навколо мене. В другій дії я вже опанувала себе і твердо вела свою роль!

М.Заньковецька. З інтерв’ю «Голос Юга»

Грала натхненно, щиро. Від її Наталки, за спогадами театралів, віяло весняним теплом, бадьорістю сонячного ранку. Образ Наталки був чарівним своєю внутрішньою красою, що приваблювала та зігрівала.

Ой, я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, некрасива,

З добрим серцем, не спесива.

Після дебюту на професійній сцені про Марію Заньковецьку заговорили, як про надзвичайно обдаровану творчу особистість.

Трупа М.Кропивницького.

Заручини

Склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані по тому.

І.Франко

Українську трупу М.Кропивницького з перших же вистав називали трупою визначних акторських сил, об’єднаних у чудовий ансамбль, в якому згуртувались щедро обдаровані талантами особистості. Це Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Ганна Затиркевич-Карпинська, Микола Садовський та Марія Заньковецька. З початком професійної діяльності трупи корифеїв на сцені представлялись п’єси українських класиків – І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка.

З творчістю Т.Шевченка у Марії Заньковецької були пов’язані два образи: Катруся – «Вечорниці» та Ярина – «Невольник». На одній з останніх репетицій п’єси Марко Кропивницький так розчулився від гри молодої актриси, що заплакав, зняв зі своєї руки бірюзовий перстень і зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми», надів його на палець Марії Заньковецької. Після таких заручин актриса назавжди пов’язує свою долю з українським театром.

Із спогадів Н.Лазурської

Перші ролі, перші успіхи

Я кохалася у мистецтві, любов до сцени стала моїм життям.

Марія Заньковецька

Акторський талант Марії Заньковецької розкривався різнобарвними гранями – ліричними, романтичними, комедійними, драматичними. У виставі «Назар Стодоля» за драматичним твором Т.Шевченка вона створювала образ ніжної, поетичної панночки Галі. Цю п`єсу актриса називала улюбленою «батьковою казкою», а свої перші успіхи на сцені пов’язувала саме з нею.

Коли я виступала в ролі Галі, мені завжди здавалось, що я перебуваю у якомусь старовинному храмі…

Біографія М.Заньковецької. В.Чаговець

Галя була вся сповнена коханням до козака Назара. Разом з ним вона начебто співала спільну пісню кохання. Між парою відбувався дивовижний за мальовничістю гри дует.

Заключна сцена біля старого млина:

Палкий, кохаючий Назар відігріває Галю. «Поклади свої ніженьки у мою шапку», каже він, і вони сидять удвох, щасливі, люблячі. Вони ладні обняти весь світ. Дивлячись у цю хвилину на Марію Заньковецьку, що сидить на запорошеному снігом пні, і на Миколу Садовського, що стоїть біля неї навколішках, мимоволі згадувалася ідеальна, палка любов Юлії і Ромео... Театр здригався від оплесків. Роль Галі у виконанні Марії Заньковецької справляла враження брильянта в золотій оправі…

З театральної рецензії на виставу

Велика гастрольна подорож.

Київ

Велика гастрольна подорож трупи М.Кропивницького містами України: Київ – Чернігів – Харків – Одеса – Миколаїв – Полтава стала їх загальним мистецьким тріумфом.

Виняткове значення для гучної слави української трупи мали драматичні вистави у Києві в театрі «Бергоньє». Вся українська інтелігенція, зокрема, родини Лисенків, Старицьких, Косачів із захопленням вітали акторів. «Театр був повнісінький. Скрізь по ложах майоріло національне вбрання, стьожки, намиста, вишивані сорочки». Вистави української трупи відбувались при загальному піднесенні глядачів та акторів:

Звилась завіса і на сцену вийшла молодесенька дівчина, струнка і надзвичайно гарна. Вся постать її вабила до себе чимсь ніжним, хорошим, граціозним. З чарівною привабливістю, щирістю і сердечністю вона проводила свою роль. З початком кожної дії виростала артистка; вже в її голосі бриніли ті чудові металові тони, що захоплюють, як найкраща музика, серце глядача…