Театр ім. Марії Заньковецької

У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році при Троїцькому народному домі в Києві організовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В.Винниченко.

Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України - Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І.Мар'яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л.Ліщинська, Г.Борисоглібська, К.Лучицька, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, режисери М.Вороний, Г.Гаєвський, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, музиканти О.Кошиць, В.Верховинець, художники М.Бойчук, В.Кричевський.

Theater.Kiev.jpeg

16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В.Винниченка "Пригвождені". Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.

Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру. В склад трупи входять провідні українські митці - М.Заньковецька, В.Любарт, О.Полянська, Г.Маринич, Б.Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П.Саксаганського працював до 1922 року.

Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.Марії Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О.Корольчук та Б.Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об'єднання.

Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати у довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього "мандрівного" періоду актори театру відвідали близько ста об'єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т.д.У репертуарній афіші були "Гайдамаки» Т.Шевченка, "Лихоліття" Г.Хоткевича, "Чорна рада" С.Черкасенка, "Розбійники" Ф.Шиллера, "Ревізор" М.Гоголя, "Тартюф" Ж.Б.Мольєра, "97" М.Куліша, "Отелло" В.Шекспіра, "Мірандоліна" К.Гольдоні, "Примари" Г.Ібсена, "Мазепа" Ю.Словацького, "Р.У.Р." К.Чапека тощо.

У творчому колективі яскраво проявили свій талант режисери Б.Романицький, О.Корольчук, П.Саксаганський, І.Богаченко, О.Загаров, Л.Курбас, Д.Козачковський, Т.Лучко, М.Донець, І.Крига, художники І.Бурячок, П.Погрібний, І.Таран, А.Резніков, М.Санніков, І.Жилаєв, Г.Орлов, К.Панадіані, І.Богданович.

Не дивлячись на складний і драматичний період 1920-30-х років, коли театральне мистецтво перебувало під пресом жорстокого ідеологічного контролю, митцям вдавалось творити справжнє мистецтво, що викликало як прихильні відгуки критиків, так і наступну зміну статусу театру.

theater_building.jpg

У 1944 році після років мандрівок театр ім.Марії Заньковецької урядовим рішенням було переведено на постійну працю у древній Львів.

До галицької столиці переїхали практично всі провідні митці - Б.Романицький, В.Яременко, В.Любарт, Н.Доценко, Ф.Гаєнко, К.Губенко, П.Голота, І.Овдієнко, Н.Половко, І.Слива, М.Пенькович, О.Писаревський, В.Данченко, В.Максименко, В.Полінська, режисери - В.Івченко, В.Харченко, художник - Ю.Стефанчук, композитор - О.Радченко. Згодом до трупи були запрошені місцеві актори І.Рубчак, Л.Кривицька. Прийшла в трупу талановита молодь - В.Аркушенко, Г.Босенко, О.Гай, Б.Мірус, К.Хом'як, Л.Каганова, С.Стадниківна та Я.Геляс.

theater_group44p.jpg

50-ті роки позначилися творчим зростанням колективу, дякуючи головному режисеру Б.Тягну та режисеру В.Івченку. В репертуарі з'явились вистави: "Вій вітерець" Я.Райніса, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, "Лісова пісня" Л.Українки, "Гамлет" В.Шекспіра та "Фауст і смерть" О.Левади. Поряд працювали молоді режисери А.Ротенштейн та А.Горчинський. Успіх разом з акторами розділили режисери О.Ріпко, С.Сміян, М.Гіляровський, С. Данченко, В.Опанасенко, сценограф М.Кипріян, який ось уже 40 років є головним художником театру, а також завідуючий трупою Ю.Турчин, який працює з 1950 року.

60-ті роки театр поповнили талановиті актори В.Сумський, Г.Опанасенко, Б.Кох, Б.Антків, О.Гринько, В.Глухий, Л.Кадирова, Б.Ступка, С.Максимчук, В.Розстальний, Г.Плохотнюк, А.Корнієнко, Б.Козак, В.Коваленко, Ю.Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф.Стригуна та Т.Литвиненко.

70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С.Данченка, в трупу влилися свіжі сили П.Бенюк, Є.Федорченко, Г.Шумейко, А.Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.

В 1972 році театру було присвоєно звання "академічного".

У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф.Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.

Матеріали із сайту театру: https://www.zankovetska.com.ua/