Історія музею (1923 - 1945)
Музей М.Заньковецької
Меморіальний Музей-квартира
В. С. Косенка
Музей
театрального, музичного
та кіномистецтва України
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України був заснований 30 січня 1923 року як театральний музей при Мистецькому об'єднанні "Березіль", очолюваному видатним діячем українського театру Лесем Курбасом. Створення музею було доручено обраній музейній комісії у складі акторів В.Василька (голова комісії і відповідальний керівник майбутнього музею), Л.Гаккебуш (заступник голови), О.Швачка (секретар комісії),
М.Савченка, В.Гайворонського і М.Кононенка. Пізніше активну участь у музейній роботі брали актори О.Сердюк, П.Масоха, Д.Демуцький (фотограф, пізніше відомий кінооператор).
Фондову колекцію музею започаткували матеріали з власного архіву В.С.Василька: близько 800 одиниць - головним чином негативи і фотографії. Це було єдине, що мала музейна комісія.
Л. Курбас
31 грудня 1923 року МО "Березіль" з нагоди товариської зустрічі нового року, на яку були запрошені всі друзі театру "Березіль", була влаштована перша виставка з експонатів музею. На стінах були розвішені найбільш експозиційно привабливі та цінні речі, зокрема ескізи та цікаві фото і афіші. Про решту експонатів (костюми та інше) повідомлялося у списках. Остаточно театральний музей при "Березолі" здобув собі право на життя, коли за постановою Київського Губернського виконкому МО "Березіль" було передано приміщення театру ім. В.Леніна (колишній театр М.Соловцова).
У новому приміщенні музей одержав три кімнати у фойє. Зимовий сезон 1924-1925 рр. березільські музейники присвятили подальшому збиранню матеріалів і пропаганді музею. 1925 року вже проводилися перші екскурсії. 1926 року в зв'язку з переїздом "Березоля" як кращого театру до Харкова (тодішня столиця України) зібрана музейною комісією колекція була передана під егіду Всеукраїнської академії наук, історико-філологічного відділення, де на її основі був організований Український театральний музей. З того часу він є самостійною організацією. Ініціатором цієї акції і керівником Українського театрального музею став відомий вчений-театрознавець П.І.Рулін. Куратором був призначений відомий мистецтвознавець, академік О.Новицький, який очолював археологічну комісію ВУАН.
Так для організації та розвитку музею була створена справжня наукова база. П.Рулін активно включився у пошук нових експонатів. Того ж року зібрані скарби потрапили у багатий культурний світ Всеукраїнського музейного містечка, організованого на території Києво-Печерського заповідника, де знаходилися культурно-просвітницькі та наукові установи ВУАН, музей діячів науки та мистецтва України. У приміщенні музею діячів науки та мистецтва України Петро Іванович одержав для свого дітища кілька кімнат у 24-му корпусі. Найближчими науковими соратниками керівника музею стали театрознавець О.Кисіль та актор С.Паньківський, активну допомогу надавали викладачі та студенти Київського музично-драматичного інституту.В музеї на громадських засадах працювала ремонтна майстерня під контролем В.Меллера.
Зібрані колекції вперше було представлено відвідувачам уже через рік після відкриття музею - у листопаді 1927 р. В експозиції, що давала конкретне уявлення про шляхи розвитку українського театру, була здійснена спроба простежити еволюцію сценічного процесу через систему музейних образів. Перша експозиція розмістилася у трьох залах. У першому представляли дореволюційний український театр і відображали чотири його доби.
За термінологією П.Руліна, це були:
1)шкільний театр (туди ж увійшов вертеп);
2) театр підготовчої доби;
3) театр народницький;
4) побутовий театр і міжреволюційний.
Такий тематичний принцип, в основному, зберігався в усіх наступних експозиціях, включаючи і останню. Так само з експозиції в експозицію переходили і основні "рулінські" експонати. Наприклад, Сокиринський вертеп завжди залишався у центрі уваги першого розділу. Діяльність корифеїв українського театру у першій експозиції подавалась через програми, афіші та іконографічний матеріал. Навіть костюми не вмістились.
Окремо і більш широко був представлений лише театр Миколи Садовського фотографіями з вистав. Тут мали на меті показати еволюцію театру по шляху поглиблення репертуару. Перехідний період представляли Державний драматичний і Молодий театри. Під поточну добу відвели два зали. Прикрасою першої експозиції були ескізи А.Петрицького до нездійсненої постановки опери "Тарас Бульба".Експозицію музею відкривали для відвідувачів лише двічі на тиждень (субота, неділя), і Рулін сам проводив екскурсії. Потім він запросив на допомогу з театральної секції АН О.Кисіля та З. Ляшевича.
Фондові багатства молодого музею дозволяли розгорнути ще і виставочну роботу. Перевага надавалася тематичному принципу. У виставках вбачався засіб поширення нових течій поза межі центрів театральної культури. Було виготовлено цілу низку пересувних виставок: "Шляхи українського театру" (1929 р.); "Театр "Березіль" (1929 р.); "Ляльковий театр в Україні" (1929 р. Експонувалася як розділ європейської виставки у Парижі, Ризі, Празі); "М.Кропивницький" (1932 р.); "Театри України за п'ятирічку" (1934 р.).
П.І.Рулін добився видання першого друкованого театрознавчого органу - "Річника Українського театрального музею" (1929 р.). Він сприяв популяризації наукових досліджень і гуртував навколо себе провідних вчених і практиків сцени. Тут авторами виступили: науковці М.Возняк, О.Кисіль, В.Рєзанов, П.Рулін, актори та режисери В.Василько, Ф.Левицький, С.Паньківський, В.Потапенко, В.Яременко. В той самий період формувалася бібліотека музею, була розроблена її специфікація. У діяльність бібліотеки включалося також ведення хронобібліографії.
У 1934 році музей зазнав суттєвих змін: Рулін був відсторонений від керівництва, а установа підпорядкована Управлінню в справах мистецтв при Раді народних комісарів УРСР і одержала статус Державного музею театрального мистецтва УРСР.
Передвоєнна колекція мала приблизно шістдесят тисяч експонатів, спеціальна бібліотека - близько дев'яти тисяч томів.
Відразу ж після визволення Києва від фашистських окупантів музей відновив роботу. Довелося докласти багато сил, щоб зібрати, систематизувати колекцію, яка зазнала значних втрат у роки війни, поповнити унікальну бібліотеку.
Багато років директором музею був колишній березолець П.Долина. У той час проводилася інтенсивна науково-дослідна і видавнича робота. Було підготовлено два томи епістолярної спадщини корифеїв українського театру, збірки "П.К.Саксаганський", "Вінок спогадів про М.Заньковецьку", "М.Кропивницький", "Українське театрально-декораційне мистецтво", організовано чимало виставок, зокрема до Декади української літератури і мистецтва в Москві 1951 року.
Сучасну назву музей одержав у 1965 р. за постановою Ради Міністрів УРСР. Відповідно його структура доповнилася відділами музики, кіно, згодом - українських народних музичних інструментів. До його складу на правах меморіальних відділів входили Будинок-музей М.В.Лисенка, Квартира-музей П.Саксаганського (тепер відділи Музею видатних діячів України).З початку 1980-х років відділом є будинок-музей М.К.Заньковецької.
Музей поступово став республіканським методичним центром. З його ініціативи і практичною участю створені експозиції багатьох притеатральних музеїв, меморіальних музеїв, в тому числі два музеї М.Заньковецької (у Києві і селі Заньки), музей І.Карпенка-Карого на хуторі Надія, музей корифеїв у Бобринцях, М.Кропивницького у Кіровограді, О.Довженка у селі Сосниця, А.Тарасової у Києві та ін
Важливим етапом в історії музею стала побудова на початку 1980-х років стаціонарної експозиції (у пристосованому приміщенні колишнього лаврського лазарету), яка вперше узагальнила шляхи розвитку театру в Україні від джерел до середини ХХ ст. Керівник роботи - тодішній директор музею В.А.Козієнко, головний експозиціонер-науковець - заступник директора з наукової роботи А.М.Драк. Над її художнім оформленням працювала група художників з Полтавського відділення художнього фонду: головний проектант і художник - В.М.Батурин, художники-виконавці - Б.О.Головко, А.Т.Щербак та інші художники. Науковий рівень, історична цінність експонатів, оригінальний художній задум зробили її популярною. Оформлена за образно-сюжетним принципом,- в кожному залі-розділі відтворено естетичну атмосферу історичного періоду,- вона і досі привертає увагу фахівців та відвідувачів.
У 1989 р. створено нову експозицію у відреставрованому будинку М.К.Заньковецької, яка узагальнює життєвий і творчий шлях, відтворює побут зірки української сцени кінця ХІХ-початку ХХ століття. 2009 року музею було передано як філію Музей-квартиру композитора В.Косенка.
Сьогодні до складу постійно діючих експозицій входять також виставки:
-
"Людина, яка була Театром"
-
"Живії струни України"
“Лесь Курбас. Людина, яка була театром”
Виставка представляє унікальними експонатами з фондів МТМКУ життя і творчий шлях геніального українського актора і режисера-новатора світового рівня першої половини ХХ ст. Різноманітні матеріали висвітлюють основні етапи становлення митця, розвитку й розквіту його творчої індивідуальності, віртуозні вистави, що народжувалися у його дітищі — Мистецькому об'єднанні “Березіль” у співпраці з талановитими учнями — яскравими українськими акторами.
“Живії струни України”
Виставка репрезентує унікальну музейну колекцію українських народних музичних інструментів, започатковану 1969 року. Нині колекція налічує близько 600 інструментів, найдавніші з яких сягають ХVІІI ст. На виставці представлено 95 інструментів, які демонструють розмаїття й своєрідність музичного інструментарію українців.
