Віктюк, vivat!

Обов'язкова попередня реєстрація на відкриття: https://cutt.ly/kITNZeo

30  років тому, в 1991 році в Театрі імені Лесі Українки в Києві Романом  Віктюком була поставлена вистава «Дама без камелій» за п’єсою  англійського драматурга Т.Реттігана.

Ця  виставка – реквієм-спогад про легендарну виставу, в якій були задіяні   видатні актори: Ада РОГОВЦЕВА, Лариса КАДОЧНІКОВА, Людмила ПОГОРЄЛОВА,  Ольга СУМСЬКА, Олег ІСАЄВ, Евген ПАПЕРНИЙ, Ксенія НІКОЛАЄВА, Станіслав  МОСКВІН, Володимир ЗАДНІПРОВСЬКИЙ. Вона представляє частину того скарбу,  який залишився після списання вистави, а саме: ескізи костюмів до  спектаклю «Дама без камелій», що були створені сценографом Андрієм  АЛЕКСАНДРОВИЧЕМ-ДОЧЕВСЬКИМ, декілька світлин з реалізації проектів  костюмів. Ця виставка є своєрідним подарунком Роману Григоровичу ВІКТЮКУ  до 85-річчя.

На  виставці також представлені плакати Андрія АЛЕКСАНДРОВИЧА-ДОЧЕВСЬКОГО  до вистави «Священні чудовиська», що була поставлена Романом ВІКТЮКОМ в  тому ж театрі за п’єсою Жана КОКТО  в 1988 році, а в другій редакції – в  антрепризі Ади РОГОВЦЕВОЇ в Театрі на Подолі в 1995-му.

Упорядники  виставки хотіли представити в експозиції оригінали костюмів, але, на  жаль, після приходу в 1994 році нового керівництва в театр імені Лесі  Українки всі вистави Романа ВІКТЮКА – «Уроки музики», «Священні  чудовиська», «Дама без камелій» – були списані, а костюми передані в  Театр на Подолі для антрепризи Ади Миколаївни, і доля їх губиться в  часі.

 Хочеться додати тільки роздуми самого Маестро.

Роман ВІКТЮК: «Я  вважаю, що нинішній час вимагає, щоб у виставі було кілька змістовних  пластів. Одна частина публіки стежить тільки за сюжетом, інша – за  формою, за естетикою. Повинно бути кілька «поверхів»: суто сюжетний,  етичний, естетичний. Повинна бути блискуча, немов дорога цукерка, форма,  під цим блискучим папірцем – смачні «карамель», «шоколад» тощо. А вже  всередині цієї привабливої ​​цукерки – «отрута», яка нам потрібна.  Відомо, що отрутою при точному дозуванні можна лікувати багато різних  хвороб...

 Як це буває в телебаченні завдяки знаменитому 25-му кадру,  який вводить в підсвідомість ту чи іншу інформацію, ми даємо глядачеві  той зміст, заради якого і створювали цю «цукерку». В кінці вистави у  глядача повинен бути емоційний стрес. Коли це відбувається, публіка  довго не відпускає акторів, не розуміючи, що вона аплодує собі – тим  внутрішнім змінам, які в ній відбуваються...

 Цивілізація зробила так,  що масова публіка (щоб не казати «народ») вимагає розваг, хоче слухати  примітивні ритми бубна, а не високу класику. Квитки тепер стали дорогими  з огляду на появу плебсу нового сорту. Цей плебс багатий грошово, але  бідний духовно. Він може собі дозволити після ситної, багатої вечері  прийти в театр на півтори-дві години – більше вони не витримують – і  стимулювати травлення концертом чи розважальним видовищем. Серйозні  філософські проблеми їх не цікавлять. Тому зараз в мистецтві ситуація  трагічна, воно повністю залежить від потреб плебсу».

 (Газета «День», Роман ВІКТЮК: Я багатий душею, 29 грудня 2010).

Обов'язкова попередня реєстрація на відкриття: https://cutt.ly/kITNZeo

Виставка працюватиме до 20 лютого. Вхід за музейним квитком!