Володимир Денисенко. Тернистий шлях режисера до кіномистецтва

Великий   Українець Володимир Терентійович Денисенко був учнем геніального  Олександра Петровича Довженка. Людина трагічної долі  і високих творчих  злетів, свій  тернистий шлях до кіномистецтва пройшов через ГУЛАГ як  політичний в’язень. Митець творив своє достойне кіно для українського  народу, все життя переслідуваний сексотами, цькований комуністичними  цензорами, але непереможений. Високохудожній і глибоко національний  фільм «Сон» (1964 р.), з Іваном Миколайчуком у головній ролі, та фільм  «Совість» (1968 р.) – стали класикою українського кінематографу. У фільмі «Сон» В. Денисенко розкриває тему долі  людини – генія та  пророка українського народу Т. Г. Шевченка. Кінострічка створена до   150–ї річниці з дня народження Кобзаря. Світлини з фільму «Сон» можна  побачити на нашій постійно діючій виставці «Український кіногенезис». У  фільмі «Совість» йдеться про найсуттєвіше в людині  (особливо під час  війни), про загальнолюдські  цінності:  про національну гідність та  духовну незнищенність народу . «Народ – це єдиний організм зі своїм  минулим, історією, духовним космосом. І хоч би що з ним  не робили –  народ вічний, і ти в ньому теж» - стверджував  Володимир Денисенко.   Порушені  митцем  морально–філософські проблеми людського існування  хвилюють і стають особливо актуальними сьогодні. Адже жертовна історія  українського села на Київщині (правдива подія часів Другої світової  війни), яка закладена в основу  сюжету фільму,  повторюється зараз на  Східному фронті України й в Криму. Фільм «Совість» - один з  найнеординарніших фільмів радянської епохи. Студентська робота (курс  Володимира Денисенка) стала сміливою експериментальною і новаторською  кінострічкою, гармонійною за формою і змістом: вишуканий візуальний ряд,  модерне звукове оформлення... і жорстока правда про події Другої  світової війни. Історія спротиву медвинського сотника УПА Івана Сарапуки  і розстріл цілого села від малого до старого через вбивство німецького  коменданта (дванадцятирічний Володимир Денисенко сам був поставлений до  стінки німцями на розстріл за допомогу медвинським упівцям з УПА-Центру)  не могла, звісно, потрапити на радянські екрани: люди не були врятовані  ні партією, ні Червоною армією, ні партизанами… Фільм було заборонено  на кілька десятиліть, лише стараннями родини Денисенків його було  повернуто людям. Кінознавцями стрічка визнана класикою, проте широкому  загалу «Совість» все ж мало відома. На жаль, вона незаслужено лишається  для масового глядача «темною плямою» українського кіно... Фільм  сприймається нині в контексті європейського кінематографу та має велике  просвітницьке значення, особливо у світлі трагічних подій сьогодення на  східному кордоні нашої держави.