Акторський феномен Марії Заньковецької

    Зі старовинних фотографій постає чарівна та виразна жінка. Це Марія Заньковецька – одна з найяскравіших драматичних актрис у театральному просторі кінця ХІХ – початку ХХ століття. 

     Марію Заньковецьку порівнювали зі всесвітньовідомими театральними зірками свого часу – француженкою Сарою Бернар, італійкою Елеонорою Дузе, полькою Хеленою Моджеєвською. Сучасники вважали, що її талант зробив би честь кращим європейським сценам. Їй пропонували працювати в імператорських і приватних театрах Петербурга і Москви, але актриса залишилась вірною рідній українській сцені та відіграла визначну роль у відродженні й становленні українського національного театру. Марія Заньковецька була його символом і душею.

      Її світом був світ почуттів. На сцені в образах своїх героїнь актриса жила любов’ю і „закликала у суфлери почуття”. Це допомагало їй розуміти долі тисячі жінок-українок – відчувати їх біль, страждання, радощі так емоційно сильно, як власні. Актриса визнавала: “Я не в змозі грати те, чого не збагнуло моє серце”.

Харитина, "Наймичка" І. Карпенка-Карого

      Єдиною стихією, в якій Марія Заньковецька, незважаючи на всі колізії обставин, почувала себе по-справжньому вільною, залишалась сценічна діяльність. Імпульсом її творчості виступала уява, яка була  домінуючою в акторській лабораторії Марії Заньковецької. “Я бачу і чую образ всередині себе і до того ясно уявляю його назовні, що не маю потреби ані дивитися на свої жести у дзеркалі, ані чути свого голосу. У п’єсах я вже не я, а Лимерівна, Аза, Маруся – словом, хтось інший, тільки не Заньковецька… На мені костюм, грим, у мене чужий образ, чужа душа”. В цю мить вона всім єством перетворювалась, змінювалась в обличчі, загорялись її очі, бринів голос, часто насичений несподіваними інтонаціями. Дивовижну силу вияву мали її обличчя та очі. На обличчі з бурхливою швидкістю відбивалися найменші душевні порухи. Воно не знало спокою ані в житті, ані  на сцені. Очі актриси вражали глибоким, гіпнотизуючим поглядом і передавали всі нюанси її переживань. В такі сакральні моменти входження у світ іншої людини здатність Марії Заньковецької захоплювати та емоційно впливати була неймовірної сили. Як відзначали сучасники, актрисі дано було рідкісний дар магічної влади над людськими серцями та душами. І вона гідно володіла цим даром.

Циганка Аза, "Циганка Аза" М. Старицького

     У репертуарі Марії Заньковецької значиться понад 80 ролей, створених актрисою для української сцени. Багатогранність творчого обдарування  давала їй можливість неперевершено грати комедійних, ліричних героїнь і водночас підноситися до найвищих висот трагедії. Вершиною її таланту вважаються драматичні образи – Олени („Глитай, або ж павук”), Харитини („Наймичка”), Оксани („Доки сонце зійде…”), Наталі („Лимерівна”), Ази („Циганка Аза”), які завдяки геніальному акторському втіленню,  отримали право на своє повнокровне сценічне життя.

    Своїм мистецтвом „палкої душі” Марія Заньковецька надихала на творчість, пробуджувала нові ідеї та художні задуми. Для актриси писали п’єси Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Панас Мирний, Борис Грінченко, Любов Яновська. Її хотіла бачити героїнею своєї п’єси „Блакитна троянда” Леся Українка. Марії Заньковецькій присвячували поезії Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська, Максим Рильський, Павло Тичина. Її яскрава особистість захоплювала театральних шанувальників, всіх, хто бачив її на сценах України, Грузії, Азербайджану, Молдови, Білорусі, Литви.

   Сорок років життя віддала Марія Заньковецька українській сцені, відродженню та утвердженню українського театру і українського слова. Її величали „зорею українського театру”, „володаркою людських сердець”, ювілеї її творчості перетворювались на великі національні свята. Ім’ям актриси було названо український драматичний театр ім. М.Заньковецької, в мистецьких традиціях якого протягом століття продовжує зберігатися пам’ять про видатну українку.

 

    У чому ж таємниця акторського феномена Марії Заньковецької? В ній поєднались поетичність і чулість, які складали український національний код. Як визначив один театральний критик минулого, її героїні були не суто побутовими жінками, а істотами вищими  – натхненними. Відчуваючи потребу жити на сцені їхнім життям, вона вміла любити і ненавидіти так палко й глибоко, що глядачі зливалися з нею в єдиному почутті.

Ще чаруєш нас даром твоїм,

Ще сиплеш безмежно квіти

Твої й жемчуги,

Й на крилах невидимих уносиш

В царство мрій, наша Маріє!

"Психологічні етюди", фотограф - Павло Пясецький

Підпишись на наші оновлення

© Музей | Tmf-Museum | Київ

Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 24, 26

  • Facebook Социальной Иконка
  • Instagram
  • YouTube

+38 044 280 18 34 (замовлення екскурсій)

+38 044 280 51 31 (адміністрація)