Акторський феномен Марії Заньковецької

      Єдиною стихією, в якій Марія Заньковецька, незважаючи на всі колізії обставин, почувала себе по-справжньому вільною, залишалась сценічна діяльність. Імпульсом її творчості виступала уява, яка була  домінуючою в акторській лабораторії Марії Заньковецької. “Я бачу і чую образ всередині себе і до того ясно уявляю його назовні, що не маю потреби ані дивитися на свої жести у дзеркалі, ані чути свого голосу. У п’єсах я вже не я, а Лимерівна, Аза, Маруся – словом, хтось інший, тільки не Заньковецька… На мені костюм, грим, у мене чужий образ, чужа душа”. В цю мить вона всім єством перетворювалась, змінювалась в обличчі, загорялись її очі, бринів голос, часто насичений несподіваними інтонаціями. Дивовижну силу вияву мали її обличчя та очі. На обличчі з бурхливою швидкістю відбивалися найменші душевні порухи. Воно не знало спокою ані в житті, ані  на сцені. Очі актриси вражали глибоким, гіпнотизуючим поглядом і передавали всі нюанси її переживань. В такі сакральні моменти входження у світ іншої людини здатність Марії Заньковецької захоплювати та емоційно впливати була неймовірної сили. Як відзначали сучасники, актрисі дано було рідкісний дар магічної влади над людськими серцями та душами. І вона гідно володіла цим даром.