Дитинство Мані Адасовської

Рід Адасовських

Марія Заньковецька по батьківській лінії належить до старовинного роду Адасовських, який бере своє коріння з ХVІІ століття із засновника Адама – польського шляхтича. Адам приїхав з Польщі в Україну і оселився на Чернігівщині. Його син, також Адам, одружився з українською дівчиною козацького роду, дочкою сотника Івана Зеленка. Їхня гілка роду дала покоління славних звитяжців – представників козацької старшини.

Батько Костянтин Костянтинович Адасовський, віддаючи перевагу культурно-просвітній діяльності, навчався в Гімназії вищих наук князя Безбородька. Отримав чин титулярного радника – дослужився до ІХ класу в табелі о рангах. Мав місце засідателя у ніжинському повітовому суді. Службу поєднував з господарською діяльністю поміщика.

Мати Марія Василівна Адасовська, в дівоцтві Нефедьєва, замолоду славилася своєю красою на весь Ніжин. Була чудовою господинею, люблячою дружиною, яка народила чоловіку семеро дітей і виховувала їх за сімейними традиціями дворян-шляхтичів. Взимку родина жила у маєтку в Ніжині над річкою Остер, влітку – у мальовничому селі Заньки. Їх дім був одноповерховий, з колонами, портиком, з шістьма вікнами по фасаду, під солом’яною стріхою.

Будинок Адасовських утопав у зелені. Він виходив у сад, у липову алею, насаджену руками батьків. Алея вела до ставка з крутими берегами. Цей ставок обсаджений стрункими пірамідальними тополями. За ставком дерева густішали і сад переходив у гай.

Із спогадів Н.Лазурської

23 липня (4 серпня за н. ст.) 1854 року на світ з’явилась найменша в родині дівчинка. Вона народилась на Марію в день іменин своєї мами Марії Василівни, яка в той вечір влаштовувала гостини на честь свята і незчулась, як її дитина побачила світ. Манечка стала улюбленою сестричкою для своїх трьох братів – старшого Миколи, середнього Євтихія, молодшого Олександра та їхньої сестри Лідії.

В маєтку у Заньках панувала особлива атмосфера, пов’язана зі славною історичною минувшиною: у вітальні на домотканому килимі виблискували реліквії роду Адасовських – порцелянова таріль з гербами українських гетьманів і козацької старшини, раритетна військова зброя: пістоль, шпага. Поруч стояли лати одного з давніх предків Адасовських – польського лицаря. Були тут і різного роду музичні інструменти для домашніх імпровізацій: гітара, скрипка. Нащадки козацької старшини зберігали традиції романтичного народництва та фольклору. На родинних святах лунала українська музика і співи, влаштовувались костюмування, в яких приймали участь усі Адасовські. Головною героїнею цих свят-театралізацій була маленька Маня, яка з дитинства виявляла артистичні здібності.

      Дівчинці дозволялось вільно проявляти свою бурхливу уяву й фантазію: зранку вона бігла на лісовий пагорб зустрічати сонце, дивитись, як, підіймаючись над землею, воно почне «грати-вигравати» і складала на його честь величальні вірші; бавилась з селянськими дітьми та співала обрядові пісні. Знала багато народних казок, приказок і оповідань, назви всіх лісових квітів і рослин. Любила щось вигадувати та імпровізувати.

     Згодом її дитяча гра все ускладнювалась, доповнювалась елементами переодягання – ще з більшою свободою і захопленням виконувались побутові сценки із сільського життя: то вона перетворювалась у стару сварливу поміщицю з насурмленими бровами та напудреним волоссям, то в дотепну дівчину служницю, змінюючи до невпізнанності голос, міміку, рухи, поведінку, через що батьки й рідні не здогадувались, що перед ними була їхня Маня.

Навчання у пансіоні

З десяти років Маня Адасовська навчалась у приватному пансіоні для дворянських дівчат у Чернігові. Програма навчального закладу була поставлена «досить серйозно і широко», з викладанням таких дисциплін, як світова історія та література, письмо, французька мова, пластика, музика.

У пансіоні Маня вперше почула, що вона талановита. Разом з іншими пансіонерками дівчина брала участь в літературно-музичних вечорах, у художньо-артистичних постановках, в яких проявила надзвичайну здібність до акторства. І звернула увагу всіх учителів, які радили її батькам віддати доньку до театральної школи.

Маня любила імпровізувати фантастичні танці і пантоміми. Танцями завідував балетмейстер поляк Прушинський, а співами – його дружина. Подружжя захоплювалося обдарованістю дівчини і часто пан Прушинський відмічав танцювальні здібності своєї маленької учениці і вигукував, показуючи її своїй дружині: «Боже, яка була б з неї чудова балерина!» Пані Прушинська виділяла Маню по музикальності і багатству голосу, не брала її співати в хор, щоб вона не надірвала свого чудового голосу. Вона була певною, що з Мані вийшла б неабияка співачка.

Із спогадів Н.Лазурської

       Найбільший творчий вплив на Маню Адасовську мав український поет Микола Вербицький – викладач словесності у пансіоні. На літературних читаннях він знайомив своїх учениць з п’єсами Шекспіра, Пушкіна, Гоголя, доручав їм декламувати монологи з давньогрецьких трагедій Софокла. Саме Вербицький зміг оцінити надзвичайну здібність дівчини до сценічного перевтілення. Одного разу, на прохання вчителя, Адасовська продекламувала монолог Антігони з таким захопленням і драматизмом, що весь клас завмер. А Вербицький сказав: «Сцена – це ваше покликання. Іншого не може бути!»

Біографія М.Заньковецької. В.Чаговець

На шістнадцятому році життя Марія зовсім розцвіла і розвинулася фізично. Це була струнка, середня на зріст граціозна дівчина. Вона мала карі очі, пухнасте темне волосся і надзвичайно ніжну шкіру. Брови рівними високими дугами зводилися над очима. З очей випромінювалося світло духовної обдарованості, що робило дівчину привабливішою від першої-ліпшої красуні.

Із спогадів Н.Лазурської

Маючи 16 років, Марія Адасовська закінчила пансіон і мріяла вступити до консерваторії – вчитися співу. Але батьки були проти артистичного майбутнього доньки…

Підпишись на наші оновлення

© Музей | Tmf-Museum | Київ

Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 24, 26

  • Facebook Социальной Иконка
  • Instagram
  • YouTube

+38 044 280 18 34 (замовлення екскурсій)

+38 044 280 51 31 (адміністрація)